Їм північні вітри гудуть, Їм сніги замітають путь, А вони ідуть без упину, А вони без спочину йдуть. Їм шати залляла кров, На шмати ? їх корогов, Та
З румовищ і вогню свій скарб найбільший ? правди, Озлобленим богам не відданий на мсту, Від вогнища свого відходячи, забрав ти З собою і несеш крізь
Гримасою нудьги скривилися уста, Всі хвилі поривань розбилися об скелі, Лишився тільки смак: безмежжя й пустота, Хоч випито ущерть гіркий розкоші келих
Багрим, недобрим колом, Так, мов його не треба, Так, як іще ніколи, Сонце упало з неба. Дням голова відтята, Захід - кривава повідь. Щоб море вогню
